Ну, закусюйте собi на здоров'я!

1951

СОМ

Ви були коли-небудь на рiчцi, на Осколi, що тече Харкiвщиною нашою аж у рiчку Пiвнiчний Донець? Не були? Побувайте!

...За славним мiстом Енськом Оскiл тече повз радгосп, i радгоспiвський садок, як то кажуть, купаіться в рiчцi.

Заплава рiчки Осколу, де вiн у цьому мiсцi розбиваіться на кiлька нешироких рукавiв, заросла густими очеретами, кугою, верболозом i густою, зеленою, соковитою травою. Як увiйдеш, картуза не видко! Шумить заплава в травнi та в червнi...

Помiж очеретами та верболозом сила-силенна невеличких озеречок, вкритих густою зеленою ряскою, лататтям з жовтогарячими квiтками-горнятами на довжелезних зелених батогах!

А скiльки там водяних лiлiй!

Озеречка тi з'іднуються одне з одним вузенькими іриками, такими вузькими, що ледь-ледь можна ними пропхнутися на невеличких човниках-довбанках з одного озеречка до iншого.

Дiвчатка, було, як сядуть на човника та як поїдуть по тих озеречках та по заводях, - цiлий човен водяних лiлiй понаривають i їдуть додому всi в бiлих вiнках, i човник їхнiй вже не човник, а нiби величезна довгаста бiла квiтка рiчкою пливе...

Дiвчатка їдуть та й спiвають i "Човника", i "Тихо-тихо", рiзних чудових пiсень дiвчатка спiвають.

"Тихенький вечiр на землю спадаі", в садку заливаються солов'ї, до Осколу з пасовиська спускаіться колгоспна череда, а з рiчки лунаі грайливе "Човник гойдаіться серед води" або зворушливо-нiжне "Тихо, тихо Дунай воду несе, а ще тихше дiвка косу чеше..."

Чарiвна рiчка Оскiл...

А скiльки там диких качок!

Як, бува, пощастить вам у тих мiсцях побувати навеснi чи влiтку, сiдайте ви на човна-довбанку i пливiть іриком тихо-тихо, щоб весельце ваше анi плеснуло, анi булькнуло...

I вдивляйтеся в очерет. Ви обов'язково побачите, як помiж густим очеретом мелькаі голiвка чирятка-мами, а навколо неї манiсiнькi чиряточка, мов мишенята, шмигають...

А далi - он пробираіться качка-крижень з криженятами...

А болотяних курочок! Як на путнiй колгоспнiй птахофермi курчаток-леггорнят. Тiльки дикi курочки не бiлi, як леггорни, а рудувато-чорнувато-крапчастенькi, на довгеньких ноженятах. I ноженятами тими вони бiгають по зеленому лататтi, як по паркету. Зелене латаття пiд ними навiть не вгинаіться - такi вони легесенькi - болотянi курочки...

До плеса чи до озеречка ви пiдпливайте ще тихше, - щоб анi звуку, анi шурхоту. На озерце не випливайте, а зупинiться бiля нього i дивiться. Обов'язково побачите або бiлолобу лиску з лисенятами, або виводки чирят, крижнiв, широконосок...

Гуляють качатка, у теплiй водi купаючись...

Раптом тривожний мамин голос, тихе - ках! - i каченяток нема! пх як злизало. Вони або пiрнули, або до куги, до очерету, до латаття попритулялися, поприкипали. I не дишуть! Небезпека минула, мамине заспокiйливе - ках! - i знову весела гра - купання серед озеречка.

Чарiвнi мiсця на рiчцi, на Осколi...

Тихо, тихо Оскiл воду несе...

- Якраз проти радгоспу рiчище в Осколу широченьке, вода чиста-чиста. Трохи лiворуч - велика ковбаня, цiле просто урвище пiд зверху тихою водою.

- Там така глибочiнь, що й дна не дiстанеш! Там нiхто нiколи дна ще не дiстав! Та куди там?! Там так глибоко, що наша дзвiниця пiрне! пй-бо, правда! Пiрне з хрестом! Отака там глибочiнь!

Це так нам дiд Панько розповiдав.

- Боже вас борони там купатися! Втягуі, вглиб утягуі! закрутить тебе, завертить, бульк! - i нема чоловiка!

- А що ж воно, дiдусю, закрутить та завертить? Зверху ж нiби тихо.

- Та воно зверху вродi тихо, а пiд водою крутить. I крутить i вертить! Та то ще нiчого! Соми там живуть! Там такий один сом жив, що сохрани, господи, й помилуй! Ще за панiв було: сидимо ми з паном отут на березi... Нi, не так: пан сидить отут на березi, а я стою бiля пана. Вже сутенiло... Пливуть гуси. Великий табун панських гусей пливе! Коли це гусак як закричить - ге-ге-ге-ге! - та по водi крилами ляп-ляп-ляп! Гуси з криком усi врозтiч! Гусак ще раз - ге! - та крилами - ляп! - i нема гусака! Пiрнув пiд воду! А на тому мiсцi, де гусак плив, щось як ляпне по водi нiби чорною лопатою! Лясь! Тiльки хвилi водою пiшли. Я тiльки:

"Свят, свят, свят! Чорт, пане, чорт!" А пан у крик:

"Давай ружжо! Сом гусака ковтнув!" Де там давай, хiба туди ружжо дострелить, на отаку глибочiнь?! Про-о-пав гусак! Отакi соми бувають!

- Невже-таки сом гусака ковтнув?

- Не вiрите? А ви хiба книжки Сабанііва не читали? Менi пан її читав.

- А хто такий Сабаніів?

- А мисливець такий знаменитий колись був i рибалка, що книжки понаписував: i про рибальство, i про полювання, i про мисливських собак. Пан казав, що дуже хорошi книжки понаписував Сабаніів. Професор вiн був, чи що... Так у тих книжках написано, що колись було впiймано сома вагою на 400 кiлограмiв! Он який сом! 25 пудiв сом! Не сом, а корова! Так що ви гадаіте, що вiн гусака не проковтне? Та ви послухайте, що далi з тим сомом було. Да... Вирiшили ми з паном, або, вiрнiше, пан зi мною, впiймати того клятого сома! От наказав пан ковалевi зробити величезного гака. Зробив коваль гака. Насталив його, загострив, принiс до пана. "Ну, Паньку, - пан мене питаі, - а чим ми того гака наживляти будемо?" - "Не iнакше, - кажу, - паночку, як гусаком. Сом, - кажу, - вже поласував гусячим м'ясом, I на гусака вiн пiде обов'язково!" Наказав пан зарубати гусака чи гуску, я вже не докажу. Обскубли ту гуску, не розчиняли, а так цiлою трохи на вогнi пiдсмажили, - гуска сита була! - та й почепили на гака. Гака того ми прив'язали на два зв'язанi налигачi, прип'яли до осокора та пiзно ввечерi й закинули в Оскiл. Соми, як ви знаіте, полюють за здобиччю вночi. Вдень сом може вчепитися на гака тiльки випадково. Закинули, значить, ми гуску в Оскiл i посiдали на березi, над ковбанею. Сидимо, чекаімо. Нiч тепла, мiсячна. Тихо, тихо навкруги. Тiльки чути за садком, як Христя, що панськi корови пасла, голосно виводить:

Якби ж таки того пана чорти були узяли,

Ми з тобою, мiй коханий, не такої б утяли!

Сидимо. Я вродi тої пiснi не дочуваю, а пан так i зовсiм не чуі. Тiльки й запитав: "Хто воно ото так виводить?" - "Не знаю, - кажу, - пане, то не з наших, то хтось iз хутора на село через леваду йде". Сидимо, дрiмаімо. Пан налигача в руцi тримаі. Коли це я-а-ак смиконе! А пан налигача не пускаі. А воно пана тягне? Ну, тягне з берега у воду, в ковбаню, тягне та й уже! Пан налигача держить, а я пана держу. "Пускайте, - кричу я пановi, - налигача до осокора прив'язано! Не одiрве! Пускайте!" А пан: "Е, - каже, - пускайте! Поводити його треба, щоб стомився!" Водимо ми, значить, та й водимо! А воно, як мотоне, як мотоне, а тодi й попустить. Тихо вродi. А потiм знов, як мотоне, як мотоне! А потiм знов пустить. А ми водимо! Водимо собi та й водимо!

- А далi що? - не витримав я. - Ну, водите, а далi?

- Далi? А далi водимо собi та й водимо. А воно як мотоне, як мотоне, а тодi й попустить. Водили ми собi, водили...

- Та швидше, дiду! Ну, водили... А витягли ви сома чи не витягли?

- Та витягли. Тiльки ж довго, дуже довго водили... Водимо ото собi та й водимо...

- Ну, вже витягли, слава богу, дiду! Ну, а далi?..

- Ох, i сом же був! Завбiльшки, як тобi сказати, ну, не менший, як звiдси до отiії верби! пй-бо, правда! Вчотирьох несли додому! Пудiв на п'ять, як не бiльше! Розчинили. I що б же ви гадали, що там у того сома всерединi було? У черевi?

- Гусак?

- Якби ж гусак! Ми, як побачили, поперелякувалися!

- А що ж там таке страшне було?

- Було... Та ви послухайте. Пропав у пана мисливський собака, сетер-гордон Джой. Розшукував його пан по всiх усюдах: i листи скрiзь понаписував, i телеграми порозсилав, - нема Джоя... Заходжу якось я ввечерi до папа, а вiн ходить по кiмнатi та аж голосить: "Нема мого дорогого Джоя! Не знайдеться мiй дорогий Джой!"