Отодi їх i полюють.

Полюють з лягавими собаками i на "тязi"...

Тяга - це та сама рiч, про яку Iван Сергiйович Тургенів сказав:

- "Ви знаіте, що значить стояти на тязi?"

Отже, на тязi можна стояти.

Але стояти, як ви знаіте, можна й на вулицi, i в кiмнатi можна стояти, i на стiльцi, i на столi ми стоїмо.

Так - тяга не подiбна нi до вулицi, нi до стiльця, нi до кiмнати. Тяга - це зовсiм навпаки.

Тяга - це коли навеснi чи восени вальдшнеп перелiтаі, "тягне" - з одного мiсця на друге. Вранцi й увечерi.

Буваі це здебiльша над ярком, над балкою, коли, примiром, у вечiрнiй сутiнi миготить понад деревами, з характерним хроканням, силует вальдшнепа.

I ви його стрiляіте.

Ви йдете на тягу заранi, щоб вибрати до сутiнку мiсце, обдивитися, примiрятися.

Осiнь...

Лiс стоїть задумливий, печальний: йому ось-ось треба пишне своі вбрання скидати, пiдставляти свої вiти дощам холодним, хуртовинам снiговим.

Листя з суму жовтiі, а деяке з туги кривавиться.

Ось падаі кленовий лист, - умер вiн, одiрвався з рiдної йому галузки i падаі.

Вiн не падаі сторч на землю - нi.

Йому так не хочеться йти на вiчний спокiй, лежати i тлiти серед завмерлих собратiв своїх...

Вiн кружляі на галявинi, то вгору пiдноситься, то хилиться до землi.

Ой, як не хочеться йому тлiти!

Останнiм конвульсiйним рухом вiн пориваіться вгору, до свiтла, до сонця, що так пестило його, так голубило...

Але нема вже сили в кленовому листу, нема вже життя в нього, падаі кленовий лист на землю i затихаі...

Навеснi на його мiсцi молодий буде лист, зелений, вiн з вiтром розмовлятиме, хапатиме жилками своїми сонячний промiнь, пiд дощем купатиметься й росою умиватиметься.

Щоб потiм умерти...

Старе одживаі, нове - народжуіться.

- Хор! хор! хор! - чуіте ви вальдшнеповi "позивнi".

- Б-б-бах!

-- Ну що? - кричить вам з другого кiнця балки приятель. - Пудель?

- Пудель! - одповiдаіте ви.

- Я так i знав! - iронiзуі приятель.

А ви собi думаіте:

- Слава богу, що пудель! Хай собi пташечка живе!

З собакою так само дуже iнтересно полювати вальдшнепа.

З хорошим, певна рiч, собакою.

Стойка... Пiль!.. Бббах!.. i т. д., i т. iн.

А менi здаіться, що не так навiть iнтересно полювати вальдшнепа з собакою, як про те розповiдати.

- Ральф мiй... Не встиг я вилiзти з трамвая в Свя-тошинi, дивлюсь - вiн уже потяг. Я за ним. Тягне, тягне, тягне... Я за ним... Уже й Iрпiнь проминули, а вiн тягне... Бачу, вже ось-ось Коростень, а вiн тягне...

- Слухай, - перебиваі один iз гостей, - давай вип'імо та закусимо, потiм уже хай вiн далi тягне...

1945

ДИКА КОЗА

Ю. В. Шумському

Благородна тварина - дика коза.

Благородна i своію постаттю, коли, струнка й нiжна, стоїть вона серед кущiв лiщини або на зеленiй квiтучо-пахучiй галявинi лiсу нашого чарiвного чи коли, спустившись до Сули, до Росi, до Горинi, грацiозно нахилившись, студену воду п'і.

Благородна i в стрiмкому вихорiльотi, коли, налякана, не бiжить, а стелеться над чагарником, над кущами, чи помiж дубо-клено-ясенових стовбурiв...

А ще благороднiша вона тим, що через неї i завдяки їй можна виявити дуже несимпатичну породу роду людського, ту породу, що ганьбить почесне звання охотника - людини, якiй і назва браконьір. Браконьір - це, власне кажучи, людина тiльки зверху: в неї, коли починати знизу, - двi ноги, черево, груди, двi руки, писок, баньки, голова й кашкет або капелюха на головi.

У баньках (у людей цi штуки звуться - очi) нема нi радостi, нi суму, самi тiльки хитрощi. У людей очi дивляться, а баньки в браконьіра - бiгають.

Серця в браконьіра нема. Замiсть серця в нього торбочка з м'язiв. Торбочка ця в нього спецiально для того, щоб сильно дуже калататися, коли хтось тюкне.

Оце й і - браконьір.

Так ще раз кажемо, дика коза допомагаі виявляти серед людей отих вилюдкiв-браконьірiв, хоч i платить за це своїм життям.

Дику козу полювати заборонено.

Тiльки з особливого дозволу можна одстрiлювати певного часу самцiв-цапiв, а браконьіровi закон не писаний, вiн iде в лiс i винищуі i цапiв, i кiзочок, i маленьких козеняточок.

Нам нiколи не доводилося бачити браконьіра за його пiдлою роботою, але ми уявляімо собi, як може лупати вiн своїми баньками, коли кiзочка дивиться на нього своїми печальними-печальними, повними слiз очима i вмираі...

I яка школа, що її благородство не дозволяі їй плюнуть тому звiровi межи його баньки?!

Браконьїр - хитрюща бестiя.

Юрiй Васильович Шумський, чудесний артист i чудовий охотник, - дехто, примiром, каже, що вiн охотник кращий, нiж артист, дехто тої думки, що з нього, навпаки, артист далеко кращий, нiж охотник, а ми - такого погляду, що коли вiн такий охотник, як артист, то таки справдi вiн прекрасний охотник, - так Юрiй Васильович розповiв нам таку пригоду.

- Зайшов, - каже, - якось до мене земляк.

- Приїздiть, - просить, - та й приїздить до нас у Дзвонкове пополювати. А то чомусь увесь час в степах України охотитесь.

Зiбрались ми кумпанiію й поїхали. Поїхав, - каже Юрiй Васильович, - я й зо мною Платон Кречет, Галушка й дзвонар Квазимодський iз собору Паризької богоматерi. Приїхали ми у Дзвонкове, зупинилися в земляка, перекусили - й зразу в лiс. Тiльки-но в лiс увiйшли, коли це - бббах! - i недалечке. Ми туди. Зирк на галявинцi хтось бiля вбитої дикої кози вовтузиться. Я як крикну:

- Стiй!!

Ви ж самi розумiіте, що робиться з браконьіром, коли вiн почуі "стiй!" Це на нього так впливаі, як батiг на рисака. Вiн за козу i - в довгої. Ми за ним! Усi вчотирьох! Галушка з Квазимодським трохи вiдстали, а я та Кречет по п'ятах за ним. Прибiгаімо в село, помiтили в яку хату вiн ускочив. Убiгли й ми в його хату, ну, може, хвилин через три, як ускочив вiн.

- Де коза?питаімо.

- Яка коза?

- Дика коза, що ти в лiсi тiльки що вбив?

- Та я й у лiсi не був!

Жiнка його над колискою стоїть, нахилилася, дитину годуі.

- Люди добрi, - озвалася жiнка, - таж вiн iз хати нiкуди не виходив!

Ми шукать. I в печi, i на печi, i пiд полом, i в миснику, i за мисником, i в помийницi, i в дiжi, i в сiнях, i в комiрчинi - нема!

Ми й у коморi, i в хлiвi, i в свининцi, i пiд свининцем - нема! Пiдбiгли Галушка з дзвонарем Квазимодським, - та всi вчотирьох по всiх закутках, по всiх закапелках.

Облазили скрiзь, де можна, де й не можна - нема!

Увiйшли ми в хату, вiдпочили i знову до хазяїна:

- Де?

- Та чого ви, - каже, - до мене присiкались?! У лiсi я не був, нiякої я кози не вбивав!

Тодi я вже до нього ладиком:

- Слухай, - кажу, - чоловiче! На власнi ж очi всi ми бачили, що козу ти вбив, що з козою ти додому бiг i з козою в хату вскочив! Де вона, кажи!

- Та то ви помилилися! То, може, сусiда, а не я! Я вдома сидiв!

- Нi, - кажу, - не сусiда, а ти!

Та, вже ви знаіте, i злiсть мене бере, та й цiкавiсть розпинаі, де можна козу так заховати?! Ми ж усе облазили i не знайшли.

Тодi я йому кажу:

- Слухай, дядьку! Даю тобi слово, що нiкому нiчого не скажемо, нiчого тобi не буде, коза залишиться тобi, - скажи, де ти її так заховав, що ми знайти не можемо? Де?

Вiн довго думав та й каже:

- А нiчого не буде?

- Та нiчого! Слово даю!

Тодi вiн до жiнки:

- Покажи!

Жiнка його вiдхилилася вiд колиски:

- Ось вона! Я її груддю годую!

Пiдходимо: справдi, лежить у колисцi невеличка дика коза, над якою в скорбнiй матернiй позi весь час стояла браконьірова дружина.

- Отакi браконьіри! - закiнчив оповiдання Юрiй Васильович Шумський.

Хитрюща бестiя - браконьір. I шкiдлива бестiя - браконьір.

Та проте й з ним боротися можна.

Повертаючись одного разу з охоти, зайшов я по дорозi до давнього мого знайомого Максима Тудистрибни перепочити та молочком пiдкрiпитися.